Одеса завжди дивує тим, як у ній співіснує зовсім різне. Стара покрівля, камінь, що кришиться просто на очах, і порожнє віконце на даху, яке колись мало своє призначення. І зовсім поруч, на горизонті, — новобудова: гладенька, сяюча, інша.
Часом здається, що вони навіть не з одного міста. Але це все — одна Одеса. Зі своїми шрамами, пам’яттю й новими поверхами, що виростають угору.
Чи це добре? Важко сказати. Напевно, кожен відповість по-своєму.
У цьому й сенс нашого проєкту — показати, що старі дахи й стіни не менш важливі, ніж сучасні фасади. Бо саме в них живе історія. І без неї місто було б зовсім іншим.
Здається, що поки ми фотографуємо й говоримо про це, у цих будинків ще є шанс.
